Засідання літературної вітальні за творчістю І. Франка «Тричі мені являлася любов».

Мета: поглибити знання учнів про  життя і творчість І. Франка;розкрити світ почуттів і пристрастей, створених поетичним словом великого майстра, розвивати виразне читання, уміння аналізувати поезії, виховувати усвідомлення того, що любов – найвеличніше із людських почуттів,яке необхідно берегти і цінувати.

Обладнання: виставка видань І. Франка, мультимедійні засоби, портрет Франка і портрети його жінок.

ХІД ЗАХОДУ

Учитель. Шановне товариство, сьогодні ми з вами зібралися на засідання літературної вітальні, щоб  поглибити знання про творчість І. Я. Франка, погортати сторінки його життя, дізнатися, хто надихав його на створення неперевершених  ліричних творів, які ввійшли до класики світової літератури, стали відомими романсами.

Читець. Тричі мені являлася любов

Одна несміла, як лілея біла,

 зітхання мрії уткана , із снов

, мов метелик, підлетіла.

 її  в рожевих блисках май,

                 пурпуровій хмарці вранці сіла

І бачила довкола рай і рай!

Вона була невинна, як дитина,

Пахуча, як розцвітлий свіжо чай…

Ведучий. «Значний вплив на моє життя, а значить, також на мою літературу мали зносини з жіноцтвом. Ще в гімназії я закохався в дочку одного руського священика, Ольгу Рошкевич», - напише згодом  поет.

Ведучий. І. Франко, працюючи репетитором у сина сільського священика Михайла Рошкевича, знайомиться з його дочкою Ольгою. Дівчина приваблює поета розумом, неабиякою делікатністю  в поведінці, щирим поглядом розумних очей.

Ведучий. Згодом поет палко закохується в дівчину, вона відповідає йому взаємністю. Вони проводять багато часу разом. Франко залучає Ольгу до літературної діяльності. Врешті – решт, Франко прохає Ольгу стати його нареченою. Батькам дівчини подобається її обранець.

Дівчина. (Ольга Рошкевич.) «Ця книга була першим виявом приязні і почувань Івана Яковича до мене, її я берегла все життя,як спогади про ті світлі  й бентежні , романтичні та пристрасні дні нашого кохання, сподівань, мрій…

У дитинстві нам, дітям священика, заборонялося бавитися з селянськими дітьми, ми мали сидіти в покоях, вчитися світських манер та опановувати різні науки, дбати, щоб личко мало білий колір, а не було спалене сонцем, як мужицьке. Що могло нас цікавити ще? Тільки Іван Якович своїми розмовами про життя народу зумів нас з сестрою Михайлиною повернути обличчям до реального життя, зробити його цікавим , сповненим змісту. А я не могла стямитися від щастя! Невже Господь такий милостивий до мене? Невже я буду йти пліч – о –пліч все життя з людиною, якою не просто захоплююсь, поважаю, а яку до нестями люблю? Нещастя впало на нас раптово… Франко був заарештований «за соціалізм». В нашім домі було проведено обшук. По околиці поповзли чутки, Франко Страшний злочинець. Репутація мого шанованого батька катастрофічно падала.А я стала «притчею во язицях».Боже! Ліпше б на мою голову посипалося каміння, здається, його удари у мене стало б  стерпіти. Але злі чутки, облудні плітки, наговори, мовляв: іч яка грамотна, за розумного хотіла вийти заміз- а ледь не вийшла за злочинця,- я не мала сили того  винести.

А мій батько наказав мене мені раз і назавжди викинути з голови і викреслити з життя Івана Яковича. Я спробувала не покоритися волі батька, твердо промовила: «Або Франко, або монастир».

Ведучий. Так виміг хто встояти перед волею Михайла Рошкевича – жорстокого, точніше,  деспотичного, від гніву якого в хаті всі тремтіли. Спочатку Ольга знаходила змогу посилати  листи Франку. В її листах ще повно надії на спільне життя і щасливе майбутнє. В кожному листі рясніє від слів «кохання», «коханий», «любимий».

Читець. Хвилі щастя золотого,

Всі надії, думи, сни,

Пісні, втіхи серця мого,

 свободи і весни.

Все, все, що лиш завдячую

Згадці про твою любов,

Я в день нинішній желаю –

Сто раз більше – тобі знов!

Ох чи ще пам’ятаєш

Слово друга, світе мій?

Чи о тім коли згадаєш,

Що забрала спокій мій?

Ведучий. Час спливає, і Ольга починає боятися за своє щастя. А, може, Іван, зміниться, закине ту свою роботу, щоб тільки, щоб тільки могли побратися.

Ведучий. Франко не зрозумів Ольги. Він не міг припустити думки, що для свого особистого щастя мав покинути свої переконання…А в домі Ольги кожен день сварки. Мати дівчини нарікає на свою долю, що нагородила її такою дочкою, на котру тепер показують пальцями і з котрої сміються горобці…А про батька вже не варто й говорити…

Ведучий. І ось одного дня в Лолині, в домі Рошкевичів, з’являється Володимир Озаркевич, син посла, громадського діяча, який, зовсім несподівано просить у батьків руку…Ольги. Ольга довго  слухати не хотіла про Володимира. Та, зрештою, дає  згоду і виходить заміж за Озаркевича, сподіваючись звільнитися від деспотії батька.

Ведучий. Шлюб Ольги з Володимиром Озаркевичем було укладено в Лолоині 14 вересня 1879 року. Довго ніхто не міг зрозуміти, що змусило Озаркевича одружитися на дочці збіднілого священика, яка до того ж мала підупалу репутацію. Тільки потім все стало ясно. Володимир свідомо, нехтуючи своєю кар’єрою, переносячи глузування близьких, простягнув руку Франковій нареченій. Простягнув із поваги і пошани до Франка. А його дім завжди був відкритий для друзів Франка.

Ведучий. Для Франка заміжжя Ольги було ударом. «А чи справдіОльга його любила?»- закрадаються сумніви в душу поета.

Читець. І ти лукавила зі мною!

Ах ангельські  слова твої

Були лиш оплеском брехні!

І ти лукавила зо мною!

Ох, чи не в сні

Любились щиро ми з тобою?

І серце бідне рвесь у мні,

Що ти злукавила  зо мною!..

Ведучий.  Ольга з болем говорить про несправедливість  Франкадо неї і намагається переконати його в тому, що не фальшивила у своїх почуттях.

Читець. Я яне лукавила з тобою,

Клянуся правдою святою!

Я чесно думала й робила,

Та доля нас лиха слідила.

Що чиста щирість говорила,

Вона в брехню перетворила,

 поки нас не розлучила.

 я лукавила з тобою,

А ви лукавство в нашім строю –

Дороги наші піддавило

І серця наші розлучило,

 нашої любові не було.

Ведучий. Ольга сказала правду, бо любов до Франка вона пронесла в своїм палкім серці через усе життя.

Ведучий. Драма любові Ольги  РОшкевич та Івана Франка – типова для минулого. Суспільство відкинуло його від себе, а її посадило біля домашнього вогнища.

Ведучий. А він плів зі свого болю найкращі поезії.

Звучить романс «Безмежнеє поле»).

Ведучий .  Чи прихильною була доля до Франка чи ні – судити вам, але подарувала вона йому ще один шанс, надію, сподівання – його друге кохання, яким стала надзвичайно вродлива, рафінована аристократка Юзефа Дзвонковська.

Ведучий. Явилась друга – горда княгиня,

Бліда, мов місяць, тиха, сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня,

Мене рукою зимною вона

Відсунула й шепнула таємно:

«Мені не жить, тож: хай умру одна».

 мовчки щезла там, де вічнол темно.

Ведучий. Одноповерховий будинок панів Дзвонковських, які були відомі й шановані ще при королі Сігізмунді, славився своєю гостинністю, тон серед гостей задавала тітка Юзефи Дзвонковської – Текля Бобровицька. Вона вперто вважала себе парижанкою, хоча ій заважало не дуже французьке ім’я. Сім’я ДЗвонковських належала до польських емігрантів, тому саме в цьому будинку з часом почали збиратися ті, хто цікавився темою польської  інтелігенції, організовував гурток , до якого входило і чимало українців, серед яких був Іван Якович Франко. Юзефа Дзвонковська була окрасою цього гуртка. Але дехто вважав, що на Юзефу мала  вплив витончена тітка Текля, яка дивилася на деяких учасників гуртка як на звичайнісіньку голоту, хлопів.

 Ведучий. На Франка Юзефа справила сильне враження. Він оцінив її критичний розум, зрозумів, що її наліт «польськості»швидко злетить, опаде, а наверх зрине людина, одне слово, Франко покохав її. Мало того, він вирішує, що після Ольги Рошкевич Юзефа – саме та жінка, яка може стати його дружиною. І ось приїзд до Дзвонковських. Розмова з Юзефою…Але вона не відповідає на його почуття.  Відмова Юзефи вразила його. Він думає, що це аристократичне походження заважає   з ним. Він звинувачує її в цьому і надсилає  їй вірша.

Читець. Я й забув, що осінь холодна,

Я й забув, що то смерті пора,

Я й забув, що то кров благородна,

Що між нами безодня стара,

Що між нами народнії сльози,

Що побити нам зовсім не слід,

Я й забув, що столітні погрози

Відлучили від мого твій рід…

Дівчина. (Юзефа Дзвонковська) «Цей вірш на мене справив прикре враження. Несправедливість його гніву змусила написати відповідь: « Пане, ви звинувачуєте мене в кастовості, якої й сліду немає в моєму поводженні. На основі чого ви зробили висновок про мою годість і аристократичні капризи, може, на основі кількох , кинутих жартома фраз, які ви сприйняли серйозно? Тож знайте, що людей, а особливо чесних, я ціную більше, ніж зірки. Щодо національності, тодо українського народу,хоч його ще мало знаю, прив’язалася щиро, і вам це відомо. Ви прагнете взяти за дружину особу, яку погано знаєте,до якої не маєте довір’я – згідно з моїми переконаннями, - це є легковження почуттями, яке не принесе сподіваного спокою і щастя. Сердечно вітаю пана. Юзефа.»».

Ведучий. Вона не відповідала взаємністю,  він страждав. Лиш потім довідався про справжню причину відмови – і в його поезії зринуть квіти неминучої розлуки…

Цвітко осіння,

Бита сльотою.

Чом тяжкий мені

жаль за тобою?

Стрівшії мельком

 на на своїм путі,

Чом ж не можу

 тебе забути?

І пробери

Трепіт таємний,

Але втиша мене

Голос неземний:

« Ні друже, ні, не нам

 про жизнь любу,

 осіння нам гране до шлюбу.

Рада б життя прожить,

Друже, при тобі,

Та вже зима біжить, що,

 Може, нас зложить в

Спільному гробі».

Ведучий.  Юзефа була хвора на туберкульоз. Скоріше чи пізніше хвороба мала привести її в могилу. Тому не могла стати його дружиною. Відмовила, я і всім іншим, хто прохав її руки. Інші не знали нічого, а Франку вона сказала. Чесно і відверто. Вона зреклася від нього заради нього. Він зробив би так само…(музика)

Ведучий.  Що ж посилає Франку доля втретє – випробування чи справжню любов? На це питання, мабуть, не зміг би відповісти однозначно і сам Іван  Якович.

Читець.  Явилась третя – жінка чи звір.

Глядиш на неї – і очам приємно,

Впивається її красою зір.

То разом страх бере, душа холоне,

І сила розпливається в простір.

Ведучий. У листі до Агатангела Кримського Франко пише: « Фатальне для мене було те, що, вже  листуючись з моєю теперішньою дружиною, я здалека пізнав одну панночку і закохався в неї. Отся любов перемучила мене дальніх 10 літ, під її впливом були написані «Маніпулянтка», «Зів’яле листя», дві п’єси в «Змарагды» і ненадрукована повість».

Ведучий. Особа Ценіни Зигмунтовської, в яку закохується Франко, зацікавила багатьох. Навколо Франка почали кружляти чутки: «Чи правда, що Зигмунтовська жила в домі поета? Чи через неї з’явилося його «Зів’яле листя»?... То хто ж вона, оспівана, як ні одна до цього і після цього жінка, в кращих ліричних поезіях Франка? Хто вона, Целіна Зигмунтовська?»

Ведучий.  Широкому колові про Целіну Зигмунтовську вперше оповів син Франка, Тарас, у книзі «Про батька». «Пізнався, - писав Тарас Франко, - Іван Якович з Целіною Зигмунтовською ще в Дрогобичі, коли та сиділа при поштовім віконці й обслуговувала публіку. Франко почував себе при ній несміливим, ні красою, ні постаттю не міг їй заімпонувати. Його розуму дівчина не бачила, творів не знала і не його слави бажала, а маєтку, якого у Франка не було… Целіна вийшла заміж за поліцейського комісара, мала з ним двох дітей і швидко повдовіла».

Ведучий. Целіну виховувала її тітка. Все виховання зводилося до того, щоб вигідно вийти заміж. Майбутнє кожної порядної жінки – у кишені чоловіка. Якщо чоловік матиме гроші і добру посаду, то все буде добре. Цих настанов Целіна дотримувалася протягом усього життя.

Читець (Із спогадів Целіни). «Видаючи кореспонденцію, я часто помічала, що мене «пасе»очима якийсь  молодик. Співробітники сказали мені, що це Іван Франко, газетір, чи ще щось у цьому роді, тобто людина непевних занять. Потім на мою адресу почали приходити листи ві якогось невідомого. Мені подобались ті листи, гарно написані. Одного разу Франко підійшов до мого віконця й запитав, чи буде відповідь на листи невідомого? Я близько придивилась до Франка. Ні він мені абсолютно не подобався. мені завжди подобалися брюнети з синіми очима, а Франко був рудий та й прізвище його не сподобалось…

Він слідував за мною скрізь, як тінь. То тривало мене слово, хотів підступити ближче, годинами вистоював перед моїми вікнами… Потім зник. Але одного дня знову з’явився на пошті у супроводі якоїсь гарної брюнетки. Товаришки по роботі сказали, що то дружина Івана Франка. Я полегшено зітхнула: нарешті буду мати спокій…»

Ведучий. Так, дійсно Франко одружується з курсисткою Ольгою Хоружинською, але чи був увінчаний любов’ю цей шлюб? Ні. Поет не може витравити з серця кохання до Целіни,яка раптово виїхала зі Львова. Франко пише їй листи у Перемишль, де на той час живе Целіна, присвячує їй свої віршї. Здається, рана ніби загоїлась, і настав довгоочікуваний спокій. Зовнішньо він, дійсно, став спокійний,тільки час від часу в його записнику  з’являються вірші, подібні до цього.

Звучить вірш «Чого являєшся мені у сні».

Ведучий. Та несподівано Целіна знову з’являється у Львові. Приїзд Целіни знову викликає у Франка неспокій. Біль, розпач,скарги на долю тепер сплітаються в одне ціле. Для Целіни він нецікавий навіть тепер. Що він, жонатий мужчина, якого обсіли діти, може дати їй? Та й , крім того, він русин, українець. Не для неї. Іі Целіна виходить заміж удруге за працівника суду – чоловіка видного та багатого. Целіна з чоловіком оселяється в гарному будинку, повз який часто ходить у справах Франко.

Читець. Ось тут моє щастя! Так низько! Так близько!

Та як же далеко навіки!

І крається серце, та висохлії сльози,

Огнем лиш повіки.

Гаряче чоло я, в долоні зціпивши,

Втікаю від тихої хати,

Мов ранений звір той тікає у нетрі,

Щоб в своїй берлозі здихати.

Ведучий. Збірка поезій «Зів’яле листя» вийшла у Львові 1896 року. У передмові до збірки Іван Франко писав: «Герой отих віршів – чоловік слабкої волі та буйної фантазії, з глибоким чуттям  та мало спосібний до практичного життя».

Ведучий. Хто ж зробив з мужнього каменяра людину слабкої волі? Целіна? У чому її провина? Провини ніякої немає. Була звичайна жінка, яких повний світ. Мала свої плани, свої розрахунки. Чи винна була в тому, що її образ взяв за об’єкт свого  «невиплаканого серця» Франко? Ні… то вже була така його зла доля.

Звучить пісня на слова І. Франка « Йо ти , дівчино, з горіха зерня».

Ведучий. А хто жбула та, яка подарувала поетові чотирьох прекрасних дітей, яка розділила з ним всі радощі й біди його, яка зносила глузування і презирство невдоволених нею галичан і яка не заслужила жодного ліричного рядка в  поезії чоловіка? Франко жодного разу не сказав їй «люблю», «кохаю», вона для нього тільки «жінка, котра була поруч…»

Ведучий.  Дружина І. Франка – Ольга Хоружинська – слобожанка із села Борки, що на Харківщині. Вона часто жила  у своїх родичів разом із старшою сестрою Антоніною в селі Тимофіївка, що біля Сум. Пізніше сестра Ольги , Антоніна, влаштовується вчителькою в Сумській гімназії і забирає до себе Ольгу та молодших сестер. Опісля Антоніні вдається влаштувати Ольгу до Харківського інституту шляхетних дівчат.

Ведучий. Знайомиться франко із майбутньою  своєю дружиною в Києві. Ольга своєю привітністю впадає в око Франкові. Він теж їй сподобався. Поет прохає Хоружинську вийти за нього заміж, не приховуючи при цьому, що у своїй дружині він хоче бачити перш за все друга…

Ведучий. Франко від’їздить до Львова. Ольга пише йому листи російською мовою і просить вибачення, що не вміє добре писати й говорити по – українськи. Франко заспокоює її і відповідає, що якою б мовою не були написані її листи до нього, вони будуть все одно дорогі і милі для нього. «адже ж я знаю, що вам ніде було вивчитись української мови, то ж чого тут соромитись. Нехай червоніють ті, котрі не дають українцям вчитись на своїй рідній мові».

Ведучий. Як прийняла Хоружинську Галичина? Спершу вдаваною ввічливістю й чемністю. А потім на Ольгу починають сипатися звинувачення, навіть з боку друзів франка, в непрактичності, в невмінні вести господарство, в не навченості до бесіди, в нездатності влаштувати безтурботне життя великій людині.

Ведучий. А між тим Ольга була весь час поруч зі своїм чоловіком, мусила виховувати чотирьох дітей, терпіти депресії, в які впадав Франко, пропускати повз ауха плітки добродійок про подружню невірність чоловіка і підставляти своє тендітне жіноче плече, коли коли чоловікові було несила зносити життєві труднощі і негаразди.

Ведучий. А чи хотілося б кому – небудь  із заміжніх жінок почути від власного чоловіка такі слова: « З теперішньою моєю жінкою я оженився без любові, а з доктрини, що треба опинитися з українкою, і то більш освіченою, курсисткою. Певна річ, мій вибір був не архіблискучий і , мавши іншу жінку, я міг би розвинути і доконати більшого , ну, та  дарма,судженої конем не об’їдеш», -- писав Франко  у листі до Агатангела Кримського.

Ведучий. Ольга все життя жаліла, що одружилася з Франком в травні, бо ж знала  прикмету, що ті, хто одружуються  в травні, --ніколи не мають щастя.  (Звучить музика Шопена, потім Чайковського).

Після смерті Франка Ольга заслабла. Це було взимку. Вона грала на піаніно… Їй марились білі коні, що мчать тендітну панночку з Києва до Львова, аби захистити Франка від отого божевільного світу. Ось вона , сповнена відчаю і болю, хоче вже спинити їх нестримний біг, та коні вихором промчались по засніженому полі, не зупиняючись…

Учитель. Не стало поета, але лишилися його безсмертні твори, які несуть загальнолюдський зміст, ідею невмирущості кохання й неможливість жити без нього. Все своє життя поет розмірковує про драматизм людських стосунків, стверджує ідею безсмертя людини у коханні. Взаємне кохання для франка критерій щастя, можливість чи неможливість його досягнути. Саме ідею взаємного кохання не поема І. Франка «Легенда про вічне життя».

Виразне читання поеми вголос.

Питання до прочитаного.

1.       Що подарувала богиня  «побожному аскетові»?

2.       Як мудрець вчинив з безцінним подарунком? Чому? Відповідь обґрунтуйте.

3.       Чому Македонський не скористався подарунком?

4.       Що сталося з подарунком богині?

5.       Що ж було рушійною силою передачі золотого горіха? 

6.       Чому ніхто не наважився скористатися ним?

Ведучий. Життя – це боротьба. А ще життя без кохання – ніщо. Ніяка сила , ніякі скарби не примусять полюбити щиро, від усього серця. Хоч би як людина не дорожила своїм земним життям, безсмертя  без близької коханої людини обернулося б для неї на страшну трагедію. Саме з цієї причини відмовляється античний мудрець, бо не бачить сенсу жити без улюбленого учня,  Македонський не  уявляє свого безсмертя  без коханої Роксани, та – без Птолемея.  Проте і Птолемей не уявляє свого безсмертя з вередливою персіянкою Роксаною, зате готовий прожити його з куртизанкою. Куртизанка ж приносить  безцінний дар найдорожчій людині – Олександрові.  Закономірно, що, пересвідчившись в облудності світу,  Македонський кидає горіх у вогонь.

Ведучий. Алхімія слова, філософським каменем в якій Франко вбачає Божественну присутність чи Божественне втручання, висловлена в афористичній формі:

Слова – полова,

Але огонь в одежі слова –

Безсмертна, чудотворна фея,

Правдива іскра Прометея…

Учитель. Завершуючи сьогоднішнє засідання літературної вітальні,  я ще раз хочу звернути вашу увагу на той факт, що  рушійною силою життя завжди була. Є, і буде любов:  любов  до рідної землі, до отчого дому, до батьків, до людини – це і є складі щастя. Треба все життя пам’ятати про те, що ми залишимо після себе для майбутніх поколінь. І хочеться, щоб ви зрозуміли, що прожити життя треба так, щоб потім на було соромно.

Хліб – усьому голова

Мета. Прищеплювати учням бережливе ставлення до хліба; виховувати повагу до людей праці; ознайомлювати учнів з минулим свого народу, звичаями нашого краю.

 Обладнання. Сюжетні малюнки, колоски пшениці, коровай та різноманітні вироби з тіста, вишивані рушники, малюнки дітей про хліб, виготовлені самими учнями, свічки.

 Вчитель. Добрий день, любі гості!

 Щиро вітаємо Вас у нашій господі!

 Учениця. Гостей дорогих стрічаєм

                Круглим, пишним короваєм.

 З рушником берем таріль,

                Коровай кладем і сіль.

 Шанобливо хліб підносим

 І, вклонившись, щиро просим:

 - Любий гостю наш, приймай

 Хліб гостинний – коровай.

 Учениця. Візьміть у руки хліб духмяний,

 Він незвичайний, він святий,

 Ввібрав і пісню, й працю в себе,

 Йому до ніг вклонитись треба,

 Він скарб найбільший на землі.

 Вчитель. Хліб — усьому голова. З давніх-давен він у великій шані у нашого народу. Це людська святиня. Одне з див на землі – хлібне зерно. Люди називають його житом, від слова «життя». А чи знаєте ви, як пахне життя? Давайте затихнемо на хвильку і відчуємо цей запах… Це пахне хліб.

 Учениця. Пахне хліб, як тепло пахне хліб!

 Любов'ю трударів і радістю земною,

 І сонцем, що всміхалося весною,

 І щастям наших неповторних діб—

 Духмяно пахне хліб!

 Ведуча 1. Теплий хліб, виплеканий теплими руками, — таїть у собі тепло серця. Які ж пахощі природи, рук роботящих переплелися в ньому? (Вірш "Чим пахне хліб".)

 Учні. 1. Чи знаєш ти, чим пахне хліб,

 Коли весною кілька діб

 Гуркоче трактор за рікою?

 Всі. Хліб пахне працею людською.

 2. Чи знаєш ти, чим хліб запах,

 Коли жнивують у степах

 Твої батьки в гарячу пору?

 Всі. Він пахне щастям хлібозбору.

 3. Чим пахне хліб, чи знаєш ти,

 Як поведуть твої брати

 Зерном наповнені машини?

 Всі. Хліб пахне соками земними.

 4. Чи знаєш ти, чим хліб землі

 Пахтить на вашому столі

 Весною, влітку і зимою?

 Всі. Хліб пахне радістю людською.

 Діти виконують пісню «Хліб і слово» на мотив «Мама двері відчиня».

 Хліб і слово

 1.У стінах храмів і колиб

 Сіяє нам святково,

 Як сонце, випечений хліб,

 І виплекане слово.

 2. І люблять люди з давнини,

 Як сонце незагасне,

 І свій духмяний хліб ясний,

 І рідне слово красне.

 3. Бо як запахне людям хліб,

 Їм тихо дзвонить колос,

 І золотом сіяє сніп

 Під жайворонка голос.

 4. Цей сплав чудесний, золотий

 З ядристих зерен літер:

 «Не кидай хліба, він – святий,

 Не кидай слів на вітер!»

 Ведуча 1. Звідки ж бере початок шматок хліба?

 Ведуча 2. Зараз я розповім вам казку про золоту зернину.

 Золота зернина

 Жила-була золота Зернина. Лежала вона в засіку і мріяла про те, яку користь вона може принести людям.

 - Іди скоріше на поле і зарийся в землю, – почула вона чийсь голос. Послухала Зернина, побігла на поле і зарилась в землю, та й заснула. Прокинулась вранці, а у неї на маківці зелений росток виглядає. Обдивилась Зернина і бачить, що навкруги багато-багато таких ростків. Все поле з чорного перетворилось в зелене. Росла Зернина, росла і перетворилась в зелену рослину з колоском. Колосок під жарким сонцем скоро пожовтів. Поле з зеленого перетворилось на золоте. Незабаром по полю пішли великі комбайни і Зернина разом з іншими своїми братами і сестрами потрапила на тік. Із золотої вона перетворилась на біле борошно. На хлібокомбінаті з неї спекли великий і смачний коровай. І Зернина з білої перетворилась на рум’яну.

 Отож, кожна Зернина хоч і мала, але корисна і дорога, тому що це хліб.

 Учень. Жито дозріває на горі за гаєм.

 Зерна обважніли на міцнім стеблі,

 Колоски схилились, - це вони вклонились

 За тепло, за щедрість матері землі.

 Учень. Дзвенить колоссям нива золота,

 Сповняє лан ранкова світла повінь.

 І літній день, краси й наснаги повен,

 В вінок пшеничний пісню запліта.

 Та пісня ллється, радісна й проста,

 Де простяглись хлібів дозрілі гони,

 Де гримотять комбайнові загони,

 Збираючи пшениці і жита.

 Урожай (виходить).

Я – Урожай добірний,

 Багатий, щедрий, вірний. (Вклоняється)

 Щастя, радості цій господі,

 Хто глядів мене ціле літо

 Зимуватиме смачно і сито.

 Кажуть, виріс я на городі

 І у полі, на ниві, в саду,

 А господаря не знайду.

 - А скажіть мені, хто мене доглядав?

 - А скажіть мені, хто мене викохав?

 - Хто у спеку збирав,

 У комори засипав?

 Учні (разом). Це – хлібороб!

 Учень. Він землю молоду, красиву

 Тримає на своїх плечах.

 У нього руки мозолясті,

 У нього серце, як вогонь,

 І сходить день у щасті

 З його натруджених долонь.

 Учениця. Чи є більше щастя на землі,

 Як сіять хліб, виплескувать достаток!

 У хлібі тім життя бере початок,

 В нім сила нездоланних трударів.

 Учень. Нехай же з року в рік,

 Із роду в рід—

 Не буде хліборобам переводу.

 Хай слава їхня вічно не заходить,

 Аж поки сонце ллє на землю світ!

 Учень. Шануй же руки в мозолях

 Вклонися мудрим і землистим,

 Які щороку на полях

 Пшеницю сіють золотисту.

 Учень. Добрий врожай у просторах безмежних,

 Праці віддячують щедрі поля…

 Горда країна моя незалежна,

 Вільна й свята українська земля!

 Діти співають пісню «Це моя Україна».

 Це моя Україна

 1. Зацвітає калина,

 Зеленіє ліщина,

 Степом котиться диво-луна.

 Приспів

 Це моя Україна,

 Це моя Батьківщина,

 Що, як тато і мама, - одна!

 2. Пробудилась тополя,

 І безмежному полю

 Вже співає веснянки вона.

 Приспів

 3. Нахилилась вербиця,

 Щоб напитись водиці,

 Заквітчала всю землю весна.

 Приспів

 4. І зіркам колискові

 Шепчуть хвилі Дніпрові,

 Лине музика ніжна, ясна.

 Приспів

 Вчитель. З давніх-давен ведеться в Україні, що хліб у хаті – то багатство, сіль –то гостинність і щирість. Нашу Вітчизну називають хлібним краєм. Для українського народу хліб був не просто стравою – це була основа його життя і найдорожча святиня. В усі часи хліб берегли. Він з людиною від народження і до глибокої старості.

 Учень. Навесні посію, зерна в полі чистім,

 Хай над ними світить сонце променисте,

 На веселім вітрі зашумить колосся,

 Стане золотою урожайна осінь.

 І зерно в комори річкою поллється,

 А коли помолють, борошном назветься.

 На заводі пекар хліб спече з любов'ю,

 Скаже: «Любі діти, їжте на здоров'я!»

 Виходить «пекар», виконує пісню «Хліб».

 Хліб

 1. Білу хлібину нині я випік.

 Пахне зі столу, сонечком світить.

 Котик-муркотик хоче шматочок.

 Хай поласує котик-коточок.

 2. Хоче шматочок Жучка-ласунка.

 Хай поласує Жучка-пустунка.

 Татко додому йде і не знає,

 Що отут пахне, що це тут сяє.

 3. Люба матуся теж порадіє –

 Буде цілушка матінці рідній.

 Лиш місяченьку, лиш місяченьку –

 Тільки шкоринку, тільки маленьку.

 Учень. Імен багато має хліб,

 Є гарні і незвичні –

 Рогалик, торт, батон, пиріг,

 І паска, й паляниця. (Діти по черзі вимовляють одну назву виробу.)

 Ще – бакалійник і калач,

 Перепічка і піцца,

 І завиванець, і рогач,

 Галушка, коржик, пляцок,

 І колобок, і легуміна,

 І мандрик, і пампушки,

 Книші, лангоші, пиріжки, сухарики і хрусти.

 Ведуча 1. Це все – хліб, вирощений на нашій рідній українській землі, під нашим теплим сонцем і политий запашними степовими росами та людським потом. Він дає силу і наснагу, робить дужими і стійкими в усіх труднощах.

 Ведуча 2. Існує багато народних повір'їв про хліб, своєрідних законів, переступати які було великим гріхом.

 Учні. 1. Хліб ніколи не купували, щоб на нього не перейшов чужий дух, а випікали тільки круглої форми, як сонце. Бо на хлібові і сонці тримається людське життя.

 2. Випікали хліб у суботу. І дивились — якщо хліб гарно вдається — то буде вдача цілий тиждень, глевкий — на сльози, підгорить — на смуток, потріскається — чекай новини.

 3. Хліб пекли для кожного окремо: хлібина мамина, татова, бабусина, і малечі по паляниці. І одна чи кілька хлібин "на позику", бо позичати чиюсь наіменовану хлібину не можна — відведеш щастя від хати.

 4. Із хати ніякий гість без хліба не йшов: скибочку відкраювали на дорогу — "на померлі душі".

 5. По тому, який виходив весільний коровай, передбачали долю нової сім'ї. Тому пекти коровай просили людину добру і вмілу.

 6. Зі столу ніколи не прибирали хліб, який лежав на вишиваному рушнику, або прикритий ним, щоб нечиста сила не потрапила в хату, щоб не перевівся достаток у домі.

 7. А тепер дозвольте посіяти пшеничне зерно в цій господі, воно поселить в серцях добро і ласку, ніжність і повагу до рідної землі.

 Учні говорять слова і засівають світлицю зерном.

 Учень 1. Сієм щедро, сієм рясно,

 Учень 2. Сієм радість, сієм щастя.

 Учень 1. Засіваємо світлицю –

 Хай росте овес, пшениця,

 Хай шумить колосся в полі,

 Хай цвіте щаслива доля.

 Учень 2. Сієм, сієм зернята,

 Щоб земля була багата,

 З наших рук приймала ласку

 На життєву щиру казку!

 Ведуча 1. А чи хто з вас куштував хліб від зайчика, принесений батьком з поля? (Так!) Звідки ж він береться?

 Учень.

 Їздив заєць до млина Понесли зайці гостинці

 П'ять пудів змолов зерна Пташенятам і звірятам,

 Цілу ніч у хатці тихо Хлопченяткам і дівчаткам.

 Випікала хліб зайчиха. Аж хрумтять окрайчики –

 Рано-вранці у хустинці Добрий хліб від зайчика.

 Ведуча 2. Що то було радощів дітворі отримати такий дарунок від вуханчика.

 Українська народна пісня "Ой на горі жито, сидить зайчик" (учні виконують пісню з рухами).

 Ой на горі жито, сидить зайчик

 1. Ой на горі жито, сидить зайчик.

 Він ніжками чеберяє.

 Коли б такі ніжки мала,

 То я б ними чеберяла,

 Як той зайчик. Двічі.

 2. Ой на горі просо, сидить зайчик.

 Він ніжками чеберяє.

 Коли б такі ніжки мала,

 То я б ними чеберяла

 Як той зайчик. Двічі.

 3. Ой на горі гречка, сидить зайчик.

 Він ніжками чеберяє.

 Коли б такі ніжки мала,

 То я б ними чеберяла

 Як той зайчик. Двічі.

 Ведуча 1. А скільки склав народ прислів'їв про хліб, щоб пам'ятали люди, який він важливий у житті.

 Прислів'я

 1. Глибше орати – більше хліба мати.

 2. Сій вчасно, вродить рясно.

 3. Земля – матінка, а хліб – батечко.

 4. Паляниця — хлібові сестриця.

 5. Хочеш їсти калачі, не сиди на печі.

 6. Риба – вода, ягода – трава, а хліб – усьому голова.

 Звучить музика. Діти запалюють свічки.

Ведуча 2. Хліб не завжди був такий смачний і буденний… Голод – таке страшне слово. Людина, яка пережила його, із жахом чує це слово. А скільки довелося нашому народові пережити в голодне лихоліття.

 У роки Великої Вітчизняної війни не тільки від куль, а й від голоду помирали люди. Лініями окопів покраяні поля, сплюндровані війною села. Але тільки далі відходив фронт, враз люди бралися за хліб. Він був з домішками трав, картопляних лушпайок, але все-таки хліб і хліб для живих.

 Ведуча 1. А ще був і страшний голодомор в Україні 33-го року. Скрізь, як говорив Шевченко, "село неначе погоріло, неначе люди подуріли". Від голоду помирали і дорослі, і діти, промовляючи своє останнє слово в житті – «хліб». Матері божеволіли, бо не могли порятувати своїх дітей від голодної смерті. Шматок хліба коштував стільки ж, скільки і саме життя.

 І зараз кожен, хто пережив цей страшний голод, ніколи до кінця своїх днів не кине шматок хліба на землю, бо перед ними завжди будуть очі тих, хто помер від голоду у ті страшні часи.

 Вчитель. Сьогодні ми недаремно запалили свічки, як у храмі. Нехай в цю хвилину наш клас стане храмом пам'яті. Вшануймо хвилиною мовчання тих, хто став жертвами лихоліть, які випали на долю українського народу.( Хвилина мовчання. Діти гасять свічки.)

 Ведуча 1. Віддаймо дяку трударям, що виколосили хліб, вимолотили його, перемололи на борошно, рукам, які випекли оці смачні, рум'яні, схожі на сонце, паляниці.

 Ведуча 2. В народі кажуть: «Коли хліб черствіє, то черствіють наші душі, черствіємо ми». Тож вклонімося всій цій святині, щоб одвічно був хліб у кожній хаті, щоб не черствів. (Діти вклоняються.)

 Учень. І кожен день, і кожну мить

 Дай, Боже, хліб насущний,

 Щоб ми могли у мирі жить,

 Щоб не були бездушні.

 Молись до хліба, не кидай,

 Хай хліб спасінням буде,

 Бо не черствіє хліб святий,

 Черствіють тільки люди.

 Учень. В народі ж хліб, мов матір, поважають,

 Ця шана з плином часу не зника.

 І дорогих гостей завжди стрічають

 З хлібиною в барвистих рушниках.

 Учень. Так хай же щедро наливає соком

 І колоситься золотистий сніп!

 І хай же родить більше з кожним роком

 Учні (разом). Його величність – годувальник Хліб!

 Мама з дочкою виконують пісню «Зеленеє жито, зелене».

 Зеленеє жито, зелене

 1.Зеленеє жито, зелене,

 хорошії гості у мене,

 зеленеє жито женці жнуть,

 хорошії люди в гості йдуть. Двічі.

 2.Зеленеє жито, зелене,

 хорошії гості у мене,

 зеленеє жито ще й овес

 тут зібрався рід наш увесь. Двічі.

 3.Зеленеє жито, зелене,

 хорошії гості у мене,

 зеленеє жито на лану,

 хорошії гості до ладу. Двічі.

 4.Зеленеє жито, зелене,

 хорошії гості у мене,

 зеленеє жито будем жать,

 дорогих гостей не забувать. Двічі.

 Ведуча 1. Пам'ятаймо, що в хлібі – велика праця.

 Ведуча 2. Пам'ятаймо завжди, що хліб – святий.

 Вчитель. Шануймо його так, як шанували наші предки.

 Учень. Гості наші дорогенькі!

 Добра Вам бажаємо,

 І за добрим звичаєм

 Хлібом пригощаємо!

 Звучить музика, всі присутні смакують випічки.

Тема : Конкурс знавців народної творчості

Мета : актуалізувати знання учнів з народної творчості, отримані на  уроках літератури та під час самостійного читання творів; розвивати пізнавальну активність учнів, збагачувати словниковий запас учнів; виховувати любов до культури свого народу.

Обладнання: сигнальні картки, аркуші з кросвордами, грамзаписи українських пісень.

Хід заходу.

Ведучий. Шановні друзі! Сьогодні ми проводимо конкурс знавців української народної творчості, бо давно відомо, що «Народна культура – це джерело нашої духовності». Кожен клас вибрав представників на сьогоднішній конкурс , які мають захищати честь класу.

Завдання І. За 30 секунд придумати назву своїй команді і обгрунтувати її.

Конкурс 1.

Зараз ми перевіримо теоретичні знання. Кожна команда отримує питання, через 30 секунд, дає на нього відповідь. Якщо відповіді немає в команді, її можуть дати вболівальники команди, якщо ж відповіді не мають і вболівальники, то право відповіді переходить до іншої команди.

Питання:

1.     За що козаки проклинали Марусю Богуславку? (за те, що нагадала про Великдень)

2.     Чим закінчилося повстання під проводом Самійла Кішки? (перемогою повстанців)

3.     За чиїм наказом був покараний Самійло Кішка (за наказом батька)

4.     Яка незвичайна зустріч відбулася у  татарському полоні за баладою «Що се в полі забіліло»( Зустріч матері з дочкою).

5.     Як називаються пісні, які виконуються під час обрядів (обрядові)

6.     Коли виконувалися обжинкові пісні? (після збирання урожаю)

7.     Про що розповідається в історичних піснях? (про випадкових народних героїв та події)

8.     Як називалися співці, які виконували народні пісні, думи та балади? (кобзарі, лірники)

9.     До якого різновиду родинно – побутових пісень належить пісня «Грицю, Грицю, до роботи».(до жартівливих)

10.Яка різниця між літературними і народними піснями?(у народних пісень є конкретний автор, а у народних – автора немає )

11.Про що розповідається в народних думах? (про події, пов`язані з героїчною боротьбою українського народу із загарбниками).

12.Чому виникають варіанти народних пісень?(бо записів тексту немає, текст передавався усно, тож той, хто передавав, міг змінювати текст

Завдання 2.

Музичний конкурс. Команди відгадують пісню, запис якої звучить.

Варіанти пісень.

1.     «Ой, там, на точку, на базарі»

2.     «Комарики - дзюбрики»

3.     «Ой є в полі калина»

4.     «Несе Галя воду»

5.     «Ой, на полі тай женці жнуть»

6.     «Грицю, Грицю, до роботи»

7.     «Ой, під вишнею, під черешнею»

8.     «Чом ти не прийшов»

9.     «Ти ж мене підманула»

10.«Цвіте терен»

11.«Била мене мати»

12.«Ой, чий то кінь стоїть»

Завдання 3.

Розгадати кросворд. Переможе той, хто це зробить найшвидше.

Завдання кросворду.

1.     Герой, якого за гак ребром зачепили. (Байда)

2.     Мандрівний співець народних балад(кобзар)

3.     Герой, у якого «шапка – бирка, зверху дірка»(козак Голота)

4.     Жанр українських народних пісень(лірика)

5.     Друг, зброєносець отамана або старшого козака(джура)

6.     Ватажок з однойменної поеми Т. Шевченка (Гамалія)

Музична пауза.

Слово журі. Підсумок трьох виконаних завдань.

Завдання 4.

Відтворити текст пісні, назвати її.

1.Чому …сам не знаю,

Живе у серці …,

…. в ріднім краї,

Одним одна,…

(сказати, стільки літ, ота стежина, одним одна біля воріт). «Стежина»

2. Знов…голос чути в лісі,

Ластівки …звили с стрісі,

А вівчар жене….,

Тьохнув… за гаєм.

(зозулі, гніздечко, отару плаєм, пісню соловей) «Черемшина»

3.Чорнобривців…

У моїм …краю,

Та й навчила…співати

Про …надію мою

(насіяла мати, світанковім, веснянки, квітучу) «Чорнобривці»

4.Ти …мені,

Звідки в тебе…?

Я без тебе…

У ….-печалі.

Може десь…

Ти чар –… шукала.

… знайшла

І мене…

(признайся, ті чари, всі дні, полоні, у лісах, зілля, сонце – руту, зчарувала ) «Червона рута»

Завдання5.

Продовжи прислів`я.

1.     Народ скаже, (як зав`яже)

2.     Сім разів відмір, (один раз відріж)

3.     Не такий страшний чорт, (як його малюють)

4.     Не кажи «гоп»,(поки не перескочиш)

5.     Куршивому поросяті () і в Петрівку холодно

6.     Не лізь поперед(батька в пекло)

7.     Близько лікоть, та (не вкусиш)

8.     Дурний не побачить ,а (розумний не скаже)

9.     Дурному (смішно й самому)

10.Де й не посій там (уродить)

11.Не було бабі клопоту (купила порося)

12.Не все те золото, що (блищить.)

Завдання 6.

Скласти й виконати попурі з українських пісень «Український віночок».

Слово журі.  Підсумок конкурсу .Нагородження переможців.

Ведучий. Ось і закінчився наш, конкурс. Хтось  краще знає фольклор, хтось гірше, але всі ви продемонстрували любов до нашої спадщини, вміння працювати в команді, думати. Про говорять результати конкурсу. Дякую всім за співпрацю.